У 1800 році англійський астроном і оптик Вільям Гершель (1738—1822) виконав дуже простий, але цікавий експеримент, маючи намір перевірити, чи дійсно тепло, як прийнято було тоді вважати, рівномірно розподілено по сонячному спектру. Пересуваючи термометр уздовж сонячного спектру, Гершель виявив, що температура, яку показував термометр не тільки безперервно підвищувалася при переміщенні від ультрафіолетового кінця спектру до червоного, але її максимум взагалі досягався в області, лежачій за червоною частиною спектру, тобто там, де око ніякого світла не бачить.
Гершель пояснив це явище невидимим тепловим випромінюванням, витікаючим від Сонця і відхилюваним призмою слабкіше за червоний колір, чому воно і отримало назву інфрачервоного (нижче червоного). У 1801 році німецький фізик Йоганн Вільгельм Ріттер (1776—1810) зробив інше відкриття, «симетричне» відкриттю Гершеля і таке ж важливе. Він задався метою досліджувати хімічну дію різних ділянок світлового спектру. Для цього він застосовував хлористе срібло, почорніння якого під дією променів виявив ще в 1727 році Йоганн Генріх Шульце (1687—1744). Ріттер встановив, що хімічна дія випромінювання зростає поступово по спектру від червоного кінця до фіолетового і досягає максимуму за фіолетовою областю — там, де око вже не сприймає ніякого світла. Так було знайдено в спектрі нове випромінювання, присутнє в сонячному світлі і заломлюване призмою сильніше, ніж фіолетове, у зв’язку з чим його і назвали ультрафіолетовим (вище фіолетового).
Рекомендуємо:
Вы можете скачать или послушать музыку разных исполнителей, например Jay Sean. Здесь всегда есть свежие поступления музыкальных новинок.
