Щороку в Галактиці спалахує 25-30 (по деяких оцінках, навіть більше 200) нових зір, але ми можемо спостерігати лише декілька з них (2-3). Для нових характерне надзвичайно швидке зростання блиску в тисячі і навіть мільйони разів (в середньому на 12 зоряних величин, тобто в 60 тисяч разів), протягом декількох діб і подальше повільне повернення до початкового стану протягом декількох місяців або років (спочатку зменшення блиску зорі швидше, а потім воно сповільнюється). Більшим від спалаху нової може бути лише спалах наднової зорі.

Нова – це подвійна зоря, одним компонентом якої є білий карлик, а другим – або зірка типу Сонця, або червоний гігант. Коли другий компонент такої подвійної зорі в ході своєї еволюції розширюється, то частина його речовини перетікає на білий карлик. Читати далі

Найбільша катастрофа, яка може статися із зіркою – це спалах наднової. При спаласі наднової її світимість зростає на десятки зоряних величин. У максимумі свого блиску наднова може бути яскравіша за всю зоряну систему, в якій вона спалахнула. Так, наднова зоря, що спалахнула в 1885 р. у галактиці М31 лише в 4 рази поступалася світловим потоком материнській галактиці. А наднова, що спалахнула в 1937 р. в галактиці IC4182, в 100 разів перевершувала по яскравості цю галактику. Наднова, що спалахнула в нашій Галактиці в 1054 році, була добре видна навіть вдень.

Подібно до нових, блиск наднових після максимуму поступово (але у декілька разів повільніше і більш плавно) зменшується. Читати далі

Всі існуючі об’єкти в космосі можуть рухатися і переміщатися за допомогою гравітації. Гравітація – це та сила, яка притягає один масивний об’єкт до іншого. Це та сила, яка примушує космічні об’єкти рухатися у бік Землі.

Протягом багатьох віків вважалося, що швидкість, з якою падаючий предмет ударяється об поверхню Землі, залежить тільки від ваги цього предмету. Але це була хибна думка і вона була виправлена за допомогою різних дослідів.

Ще за часів Галілео Галілея (1564-1642 роки), були зроблені спроби визначити величину гравітації. Як відомо, Галілео Галілей проводив такий невеличкий експеримент: він кидав різні за вагою предмети з «падаючої башти» в італійському місті Піза. Головна мета цього експерименту полягала у вивчені дії на ці предмети «сили» гравітації. В результаті, він довів, що важкий і легкий предмети, кинуті вниз разом, досягають поверхні Землі одночасно. Читати далі

Супутники Марса (Фобос і Деймос) вперше відкрив американський астроном Асаф Хол (1829—1907) в 1877 році. Найбільш вражаєчим є те, що наявність у Марса саме двох супутників передбачили ще в середині XVIII століття англійський письменник Джонатан Свіфт (1667—1745) і французький філософ Вольтер (1694—1778). Розповідаючи в знаменитих «Мандрах Гуллівера» про досягнення лапутян в області астрономії, Свіфт повідомляє, що «вони відкрили дві маленькі зірки або два супутники, які обертаються біля Марса». Читати далі

1. Сонце – це величезна куля з плазми (тобто іонізованого газу), що складається в основному з водню – 73,46 % маси і гелію – 24,85 % маси. Таким чином, на решту всіх елементів, що входять до складу Сонця, припадає менше 2 %. Такими елементами є: кисень (0,77 % сонячної маси); вуглець (0,29 %); залізо (0,16 %); неон (0,12 %); азот (0,09 %); кремній (0,07 %); магній (0,05 %); сірка (0,04 %).

2. Сонце знаходиться на відстані більше 172 000 000 км., від планети Земля.

3. Температура поверхні Сонця може досягати рівня 6 000˚ С (при такій температурі будь-який метал або камінь перетворюється на газ, тому Сонце є газовою кулею). Читати далі

Печери з сивої давнини пов’язані з історією розвитку людства. Ще в кам’яну епоху печери рятували людей від зимової холоднечі. Але і після того, як стародавні люди перестали використовувати печери як житло, печери оточував ореол незвичайного і дивного.

Греки вірили, що печери були храмами їх богів – Зевса, Плутона, та інших.

У стародавньому Римі вважали, що в печерах мешкають німфи і чаклунки.

Стародавні перси і інші народи вважали, що в печерах мешкає цар всіх земних духів Мітрас. Читати далі