Ще недавно найстарішим деревом на Землі вважали сосну остисту (Pinus aristata), що росте в США на кордоні штатів Каліфорнія і Невада. Вік цього древнього дерева оцінюють приблизно в 4900 років.

Проте у 2003 році стало відомо, що на японському острові Якусима росте кедр, якому, по оцінках фахівців – 7200 років. Це дерево включене ЮНЕСКО в список пам’ятників природи світового значення.

Впасти за Землю нашому природному супутнику не дозволяє його орбітальна швидкість, що перевищує першу космічну. А вирватися з гравітаційних обіймів Землі і назавжди покинути її околиці заважає земне тяжіння, для подолання якого орбітальна швидкість Місяця недостатньо велика (менше другої космічної швидкості).

У 1800 році англійський астроном і оптик Вільям Гершель (1738—1822) виконав дуже простий, але цікавий експеримент, маючи намір перевірити, чи дійсно тепло, як прийнято було тоді вважати, рівномірно розподілено по сонячному спектру. Пересуваючи термометр уздовж сонячного спектру, Гершель виявив, що температура, яку показував термометр не тільки безперервно підвищувалася при переміщенні від ультрафіолетового кінця спектру до червоного, але її максимум взагалі досягався в області, лежачій за червоною частиною спектру, тобто там, де око ніякого світла не бачить.
Читати далі

Деякі комахи вільно ходять по поверхні води. Придивившись, можна побачити, що там, де їх тонкі довгі ноги стикаються з поверхнею води, на ній з’являються невеликі вм’ятини. Поверхня води поводиться так, ніби вона покрита тонкою плівкою, яка під вагою комахи розтягується, не розриваючись при цьому. Фізики називають це явище поверхневим натягненням. Читати далі

Першою космічною називають мінімальну швидкість, яку потрібно повідомити будь-якому фізичному тілу (наприклад, космічному апарату), що знаходиться в гравітаційному полі небесного об’єкту (наприклад, планети або зірки), щоб це тіло стало супутником небесного об’єкту. На поверхні Землі (на рівні моря) перша космічна швидкість рівна 7,91 кілометра в секунду (при цьому Земля вважається абсолютно гладкою і позбавленою атмосфери). Читати далі

Мінімальну швидкість, яку потрібно повідомити фізичному тілу (наприклад, космічному апарату), щоб воно могло подолати гравітаційне тяжіння небесного об’єкту (наприклад, планети або зірки) і назавжди покинути сферу його гравітаційної дії, називають параболічною швидкістю (тіло, що має таку швидкість, рухається по параболічній траєкторії). Параболічна швидкість зменшується із збільшенням відстані від небесного об’єкту. Читати далі